Останнє прохання солдата.

На початку жовтня пошуковці загону «Наслєдіє» з Лєніно  (Крим) попросили наше товариство посприяти в пошуку рідних та близьких  солдат, наших земляків,  що загинули в боях з німецькими окупантами  весною 1942-го на керченському перешийку.

 

Останки загиблих були ними знайдені під час пошукових акцій, а імена встановлені зі смертних медальйонів.

 

Хлопці поділилися інформацією на вісім чоловік

 

Це наш земляк, токмачанин, Постол Микола Петрович, 1923-го року народження, Рєзніченко Микола Іонович з Малої Білозерки, 1921-го року народження.

 Садовий Петро Іванович, 1909-го року народження, з Лозанівки Приморського району.

Яків Федорович Орел. 1914 року народження, з Рубанівки Херсонської області.

Осовський Євтихій Петрович з села Шевченкове Вільнянського району. 1903-го року народження.

Іван Федорович Давиденко, 1920-го року народження. Полтавська область Новосанжарський район  село Зачепилівка.

Стефан Харитонович Добровольський, 1901-го року народження. З Новомосковського району Дніпропетровської області. Село Знаменівка.

Голдовський Давид Якович, 1920-го року народження, уродженець міста Кіровоград. Призивався з Харкова.

Наданою  інформацією  на шість чоловік ми, по можливості, кому це було цікаво, поділилися з представниками преси і розмістили в соціальних мережах популярних в колишніх місцях проживання знайдених солдат.

Не розповсюджували інформацію на Голдовського Давида, бо його пошуком вже займалися люди і всі дані на нього розміщені на сайті «REIBERT».  https://reibert.info/threads/loz-goldovskij-david-jakovlevich.1264564/

Рідні Рєзніченка Миколи були вже знайдені і сповіщені про печальну знахідку нашим колегою по пошуку Олександром Маковієм з Великої Білозерки.

 Публікації мали широкий відгук у небайдужих до цієї теми людей усіх громад. На жаль, відгукнулися лише родичі Якова Федоровича Орла з Рубанівки.

 Звісно, коли пройшло стільки часу з кінця війни, почуття у нащадків загиблих солдат, мабуть, інші…

На тлі співчуття та розуміння багатьох людей значення пошуку, незрозумілою була позиція старости села Знаменівка Піщанської громади в Дніпропетровській області. Після пояснення з якого приводу турбуємо його, він не йшов на контакт. То поспішає, то на засіданні, то за столом… Мабуть, безвісти зниклих земляків з його громади ледве не кожен день знаходять… Це при тому, що в селі одних Добровольських, однофамільців, а можливо нащадків знайденого Стефана Добровольського, майже двадцять чоловік.

 Через кілька днів після останньої спроби звʼязатися зі старостою, пошуковці під Мелітополем знаходять останки червоноармійця, який загинув восени 43-го в боях за місто. Із документів, що були з ним, вдалося вилучити маленьку записочку, звернення до людини, яка знайде його, мертвого, і цей папірець.

І це послання з минулого є відповіддю тому байдужому старості зі Знаменівки, навіщо і кому треба такі пошуки.

 

 

 Сенс записки досить зрозумілий навіть з фрагментів рукописного тексту. Це останнє прохання солдата…  і ми його виконаємо.

А це вже інша історія.  В жовтні двадцятого року фермери під час проведення земляних робіт на полях під Маринським натрапили на німецьку траншею часів Другої Світової війни. Стільки років тут люди орали землю, сіяли зерно, вирощували урожаї…, а земля берегла свою таємницю… останки червоноармійців, загиблих в грудні 1943-го.

Їх було сімнадцять чоловік. У повному спорядженні. У взутті, –  ніхто при похованні не зазіхнув, не зняв. В поясах…

А головне – документи, точніше, те що від них залишилося. Хлопці зібрали всі папери, які були. Не багато, та все ж… Два медальйони, посвідчення, довідки, пачка стандартних бланків солдатських листів…

 

В окремому пакунку знаходилися портмоне з паперами, небезпечна бритва, прорезинена упаковка з індівідуального пакета та великий ґудзик з цивільного пальто.

 

Несприятливі умови та земляні шкідники встигли попсувати документи в портмоне.

 Та все ж…

З усіх фрагментів рукописного тексту червоноармійської книжки, та звірки отриманої інформації з архівними документами, доступними в інтернеті,  було зроблено висновок, –  один із знайдених загиблих солдат це земляк знайденого кримчанами Якова Орла з Рубанівки – Камєнєв Михайло Кирилович. 1910 року народження.  І хоча в іменному списку безповоротних втрат 312 – го гвардійського стрілецького полку 109-ої гв.стрілецької дивізії в графі « Адрес местопроживания» вказаний Веселівський район і є імʼя жінки – Ірина Іванівна, ми вирішили звернутися все таки до Рубанівської громади, бо в червоноармійській книжці на четвертій сторінці вказано «село Рубановка».

Червоноармійська книжка. Сторінка 2.

Червоноармійська книжка. Сторінка 3.

Червоноармійська книжка. Сторінка 4.

Між останньою сторінкою червоноармійської книжки та обкладинкою збереглися фрагменти «Лікарського свідоцтва про смерть» когось із близьких загиблого солдата, на якому ясно видно прізвище померлого, чи померлої «Каменева», та фрагменти довідки з вечірньої робітничої школи, на якій не вдалося виявити рукописних записів.

Фрагменти лікарського свідоцтва про смерть.

Фрагменти довідки з вечірньої робітничої школи.

Хлопці-фермери не залишили останки знайдених солдат на полі, всі вони поховані в братську могилу на Адамяновій висоті.

На превеликий жаль, не у всіх солдат документи виявилися в такому стані як у Михайла Кириловича. Час безжальний. На цей час вдалося точно встановити тільки два імені з цих сімнадцяти солдат. Це Камєнєв, і фактично перше імʼя, що було встановлено –  Грєшніков Віктор Алєксєєвіч. Його паперова вкладка добре збереглася в капсулі смертного медальйона.

Обидва значаться загиблими 24 грудня 1943 року.  Місце загибелі і первинного поховання одне: «західна околиця села Маринськ Миколаївської області».

На щастя в Рубанівській сільраді працюють відповідальні і небайдужі люди, які щиро, вже другий раз, відгукнулися на прохання допомогти в розшуку рідних їхнього земляка. Хотілось би, щоб ми разом згадали про тих хлопців, яким через місяць будуть роковини їх загибелі. На жаль, не всім вдається вирватися із темряви невідомості.