Был бы Коля дома…

В червні цього року в товариство були передані для дослідження папери, знайдені херсонськими пошуковцями з останками червоноармійців. 

Останки були знайдені, як повідомили пошуковці, в степу між селом Костянтинівка та Малою Лепетихою, 100-150 метрів на південь від висоти 87,3.

Їх знайшли на орному полі. Протягом семидесяти років після війни, з року в рік люди орали тут землю, сіяли пшеницю, кукурудзу … Вчасно збирали врожай, знову орали … А на початку лютого 1944 року через це поле біля ​​висоти 87,3 воїни другого гвардійського мехкорпусу, долаючи запеклий опір ворога, рвалися до Дніпра … У журналі бойових дій корпусу наводиться число загиблих в цих боях – триста дев’яносто шість чоловік …

Тут, біля висоти 87,3, на даний момент знайдено останки дванадцяти червоноармійців. Того, хто поховав, вірніше, прикопав їх тут по окопах і вирвах, прямо на полі бою, судити не будемо. Час такий був. Смерть і горе, що розгулялися по всій нашій землі, притупляли, глушили почуття людські.

… Їх було троє в одному окопі. Особистих речей було мало. Дві ложки, алюмінієва та металева. Один із загиблих був підперезаний морським ременем, збереглася бляха з якорем. У нього ж на місці внутрішньої кишені брезентової куртки було виявлено злиплі в грудку від довголітнього перебування в несприятливих умовах папери. За формою і розміром один фрагмент був схожий на велику записну книжку. По іншому було видно, що це залишки складеної газети.

 

 

 

 

 

 Книжка відкрилася. Виявилося це інструкція по ППШ. Але найцікавіше, – вкладений між її сторінками аркуш з рукописним текстом …

Це був хвилюючий момент.

Головне, з цих записів дізнатися ім’я солдата!

І задовільний стан видимих ​​чорнильних записів вселяв надію, надихав.

Згодом, в ході дослідження вкладених в керівництво паперів, аркуш виявився листом, написаним червоними чорнилами на бланку з колгоспної бухгалтерії. Складений аркуш був навпіл, а в ньому ще знаходилися стандартні бланки солдатських листів. Конверта з цього листа не було, і адреса, місце проживання відправника до певного моменту були невідомі.

А на першій же виявленій поштовій листівці чорнильні записи збереглися не погано. І після певної обробки цей лист дав нам ім’я знайденого солдата:

 

Філіпп Міхайловіч Прутскіх.

Згідно з архівними даними ОБД МЕМОРІАЛ старший сержант Пруцкіх(Прутскіх – Пруцкіх, прізвище, напевно , спотворене писарем, таке раніше неодноразово зустрічалося) Філіпп Міхайловіч, 1914 року народження, уродженець с. В. Карагуш Айротурского району Алтайського краю. Проживав в селищі Зарубіно Приморського краю, звідки і був призваний в армію Хасанським військкоматом. І ось цей рядок: «считать возможным погибшим в боях за соц. родину», це те ж, що і пропав безвісти …

З цієї ж картки стали відомі номери польових пошт і отримувача і відправника.

Отримувач – Прутскіх Філіпп п/п 41605, відправник – Прутскій Ніколай, п/п 28807. З довідника військових частин: польова пошта 41605 відносилася до 5 гвардійської мехбригади.

28807- польова пошта 1386-го зенітно-артилерійського полку.

Зберігся і текст на зворотньому боці.

Ще один лист Філіппу від брата Ніколая:

На жаль, на одному з листів із записів зберігся тільки номер польової пошти отримувача- 05858.

05858 – польова пошта 6 гвардійської мехбригади. Виходить, в листопаді 43-го Філіпп уже воював в іншій бригаді 2 гв. мехкорпусу.

 

 

 

Поштова картка «Стріляю так: …» з наклеєною зі зворотного боку незаповненою поштовою квитанцією одночасно і розкрила невідому сторінку життя Філіппа, і в той же час зберегла частково таємницю імені дами, якій він не встиг цю картку відправити.

Зазвичай пошуковці, встановивши ім’я знайденого солдата, по можливості, намагаються повідомити про свою скорботну знахідку рідним загиблого. Невідомо, які стосунки були у Філіппа з дамою з Новоузєнска Саратовської області, та в ОБД вказана адреса батька, Міхаіла Антоновіча: селище Зарубіно Приморського краю. Хоча родом Філіпп з Алтайського краю.

Селище Зарубіно було засновано як рибальське селище – підприємство в 1928-му році (Http://khasan-district.narod.ru/geograph/settlement/zarubino/zar_hist.htm). Робочих рук для лову й обробки риби потрібно було багато, і з усієї країни туди прибував народ. Ось і син, і батько Прутскіх, мабуть, не від хорошого життя туди подалися. Ось звідки у Філіппа і морський ремінь.

Крім листів та поштових карток в книжці знаходилися «Поучение солдату», написане генерал – полковником В.Д. Цвєтаєвим, «Доклад Председателя государственного комитета обороны товарища Сталина на торжественном заседании московского совета депутатов трудящихся с партийными и общественными организациями г. москвы от 6 ноября 1943 года», «Приказ верховного главнокомандующего 7 ноября 1943 года № 309».

 

 

 

Ще в залишках газет були виявлені фрагменти записів, написаних від руки, з історії червоної армії. Виходячи з цього, можна припустити, що старший сержант Прутскіх виконував в своєму підрозділі ще й роль агітатора.

До глибини душі запали рядки з листа написаного червоним чорнилом, що написала невістка Філіппа

Оля.

«…у меня корова своя, и своя изба, все свое хозяйство. Был бы Коля дома…»

 

Письмо написан(о 5/ХI) 1943 года.

Добрый день

Вздравствуйте девер Филип Михайлович

с горячим приветом … вам оля и плимяники лида и

рая вова ну как Фи(ля) вы живете как ваше

здоровья и что нового у вас. Филя после долгова

молчания между нами я опять решила написать

вам письмо. … мне коля послал ваш

адрис и я пишу вам письмо. Филя почему

вы не стали мне писать письма наверное (не)

считаете за родню, не считаете писать, ну что ж.

ноя вас считаю за сваево и хочу имет переписку

с вами. но если вы не жилаете писать то

то напишите что не (жел)аете вы мне писать я тогда

буду знать а н… письма пишити

ваши писать б… … было бы кому получать

… … … … … … … … … … … … … … … … … …

 

Ну я считаю что она сде… … сроду

так не зделала.

… я люблю своего ко(л)ю. … его не изменю

филя мы пока живем …сама я работаю

в колхозе счетоводом … (п)ока все живыя здоровы

Володя у нас все походит н…ад … забияка растет

ну только филя приходится трудно переживать

и жить одной все приходится самой возит сена

дрова у меня корова своя свиня курицы

и своя изба все свое хозяйства. только был бы

коля дома и все и шла бы жизнь хорошо а то

(жи)ть очень скучно нет не к(ого) своих не с моей стороны

и не с коленой я писала на (вл)аде восток чтоб мама

и тятя ехали ко мне ж(и)ть ато мне с ребятами

жить очень трудно. Филя пропиши где ты находися

на каком направлении. пошли мне свое фото

если можно я буду (писать). ну пока все

досвидания. жду о(твета ка)к соловей лета.

когда получу

… … … … … … … … … … …ких ольга семе…

Один з важливих моментів цього листа, це імена дітей: Ліда, Рая і Вова.

І в кінці повне ім’я (Прутс) кіх Ольга Семьо (новна).

 

…Был бы Коля дома…

Паралельно з дослідженням всіх виявлених паперів, пошуком будь-якої інформації по Філіппу Прутскіх, робилися спроби з’ясувати долю і його брата Ніколая зі всілякими варіантами написання прізвища: Прутскіх, Прутскій, Прутцкіх і так далі … Ні в списках загиблих на ОБД МЕМОРІАЛІ, ні в списках нагороджених в ПОШУКУ ЛЮДЕЙ І НАГОРОДЖЕННЯ, ніде ніякої інформації немає.

З інтернету вдалося з’ясувати, що Ніколай воював в одному підрозділі (одна тисяча триста вісімдесят шостий зенітно- артилерійський полк) зі Львом Ніколаєвічем Гумільовим, сином відомих поетів – Анни Ахматової і Ніколая Гумільова. Там же було знайдено посилання на журнал бойових дій цього полку (ПАМ’ЯТЬ НАРОДУ). Вразив докладний опис подій, що відбувалися в полку. Яка машина зламалася, коли і який кулемет розбитий, хто поранений, хто нагороджений …

На одному з листів Ніколая Філіппу стоїть поштовий штемпель «Сураж Орловської обл. 29.10.43 », там, в журналі, цей факт згадується. Дійсно, тисяча триста вісімдесят шостий зенап в цей час дислокувався в цьому місті. Була зроблена спроба вивчити цей журнал з метою виявити будь-яку згадку про Ніколая Прутского, – терпіння вистачило до середини 44-го року.

Ось так, не знайшовши ніяких слідів загибелі Ніколая, зміцнилося усвідомлення, що він все-таки залишився живий-здоровий, повернувся додому, порадувавши свою сім’ю, дружину Олю і діточок.

«…Только был бы Коля дома…».

Коли вже було готове рішення зробити перші кроки по конкретному пошуку рідні Філіппа, зв’язатися зі ЗМІ Хасанського району Приморського краю, де знаходиться селище Зарубіно, спало на думку ще раз перевірити дані по Ніколаю.

Філіпп у нас Міхайловіч, ну, і брат же повинен бути теж Міхайловіч, так раніше і проводився пошук: Ніколай Міхайловіч. Думка про те, що він може бути двоюрідним братом не приходила. Цього разу набрав без по батькові, просто Прутскій Ніколай… Важко передати почуття, що нахлинули на тебе, коли ти вже звикся з однією думкою, що людина жива, сім’я щаслива …

Здавалося б, це історія, все в минулому, нічого вже не зміниш …

І все ж …

«был бы Коля дома!» …

Це був шок, внутрішній протест, розпач …

10 березня 1945 року …

В журналі бойових дій 1386-го зенап від 10 березня 1945 року є запис: « в13.40. 10.03.45 г. проведя артиллерийскую подготовку, войска 75 сд 9 ск перейдя в наступление и незначительно продвинулись вперед. Противник упорно сопротивляется, ведет усиленный арт-минометный огонь по боевым порядкам наших войск. Сильному арт-минометному огню подверглось ОП 3-й батареи в результате чего тяжело ранены сержант Прутский и красноармеец Гарбуз »…

…Похований Ніколай на цивільному кладовищі с.Кубланк Щецинського воєводства в Польщі.

Виявляється, Коля наш – Васільєвич. І місце народження вказано як у Філіппа, Алтайський край Ойротська область. І в графі «Найближчі родичі» значиться Прутская Ольга Сємьоновна, Айретурінска сільрада Ойротської автономної області.

Філіпп похований у братській могилі на висоті Адамяна в Херсонській області України.

Залишаються Ліда, Рая і Вова … Якщо, звичайно, вони залишилися жити на колишньому місці.

Ойротська автономна область це зараз Республіка Алтай. Кілька років тому журналісти цієї республіки з газети «Лісток» займалися виясненням долі Атаманова Максіма Кірілловіча, документи якого були знайдені бердянськими пошуковцями в одному з шанців між селами Кохане та Вишневе Токмацького району.

В даний момент вся інформація, що відноситься до Філіппа Прутскіх, знову передана журналістам газети «Лісток» в місті Горно-Алтайск (http://www.listock.ru/misc/6-o-gazete/).

Чекаємо на результати їх публікації.

Ріфат – Юрко Гейченко.

Музей Солдата без вісти зниклого Токмацького районного військово-історичного товариства «Вотан».