Знайдений 13 грудня 2011-го року за 300 метрів на схід від села Солов’ївка Михайлівського (до 1945-го с. Октоберфельд Великотокмацького) району.

Ім’я встановлене за вкладишем з медальйону.

Читався вкладиш нелегко. Букви майже не проглядалися. Після обробки сканованих зображень на комп’ютері до розшифровки записів був підключений майже весь колектив товариства. Як завжди в таких ситуаціях, до єдиної думки прийшли не одразу.

прізвище Яіцький

ім’я Філіп

по батькові Давидович

військове звання червоноармієць

рік народження 1906

уродженець

республіка Р.Р.Ф.С.Р.

край

область Ростовська

місто Ростов

район …Горлицький

…

Дані ОБД-МЕМОРІАЛ, що підтверджують загибель ст. сержанта Яіцького Філіпа Давидовича під селом Октоберфельд

І полетіла зовсім не новорічна звістка на батьківщину солдата в станицю Єгорлицьку до редакції місцевої газети «Зоря» з надією знайти рідних чи близьких Філіпа Давидовича, щоб повідомити про нашу скорботну знахідку.

Єгорлицька районна газета «Зоря». Ростовська область.
 18 січня 2012 року.

 Не вперше в такій ситуації нам допомагають журналісти. І вже 19.01.12 ми з величезною вдячністю на їхню адресу раді були читати ці рядки:

Тільки що телефоном поспілкувалася з онукою Філіпа Яицкого, останки якого ваша пошукова група знайшла в Михайлівському районі Запорізької області. Плаче від радості й вона, і її мама – дочка Філіпа Давидовича. Внучка – Наталія Іванівна Воропаєва проживає в хуторі Войнов Войновського сільського поселення. Дочка Єлизавета Пилипівна Мисакова – у нас в райцентрі. У неї навіть збережена похоронка на батька. Вони дуже просили вас зв’язатися з ними, щоб з’ясувати дату перепоховання. Хочуть, напевно, приїхати.

Буду писати про це в якості післямови до публікації “Відгукніться, родичі!”, Яка вийшла в першому номері цього року і вже отримала такий хороший відгук. Спасибі вам за цікавий матеріал!

З повагою О.В. ШЕВЧЕНКО

  • Воропаєва Наталя Іванівна – онука Філіпа Давидовича Яіцького.   

  • Філіп Яіцький (в центрі) з товаришами по службі.

А незабаром прийшов лист від рідних загиблого.

Єгорлицька районна газета «Зоря». Ростовська область.
25 січня 2012 року.

Останні дві години, це було їхнє останнє щастя.

Шановний Юрію, а також Ваші товариші пошукового товариства «Вотан», від щирого серця Вам вдячні за вашу увагу до нас, низький Вам уклін. Вам, Юра, особлива подяка за лист, газету і буклет. Дуже приємно, що ви, пошуковики, так трепетно ​​ставитеся до рідних знайдених вами солдатів. Мама втратила спокій, вона переживає, як нам потрапити на перепоховання, адже це вже закордон. Заспокоюю, що все буде добре, щоб вона менше хвилювалася, адже вже вік. З маминих спогадів, що дідусь зі своїми батьками, п’ятьма братами й трьома сестрами приїхали з України, село Курилівка, в 1926 році. Бабуся теж приїхала з України, з Куп’янськ-Вузловий. Вони приїхали освоювати цілину, будували будинки, обживали місце, а село назвали, напевно, на честь переселенців з України, — Новоукраїнка. Тут в 1928 році дідусь з бабусею стали дружити, а в 1929 році одружилися. У 1930 році народилася у них дочка, в яку вони обидва обожнювали. Дідусь працював бригадиром, а бабуся — в ланках. На роботу возили на волах.

На фото — жінка-голова (Палаусова Олександра), а поруч (праворуч) мій дідусь Філіп.

Він працював бригадиром. Його дуже любили люди, він був добрий і поважливий до всіх. Звичайно людей тих, які знали дідуся, вже немає в живих, а їхні діти знають що дідусь був дуже добрим.

Коли оголосили війну, бабуся була на курорті. Вона всього 10 днів побула.

У перший день забрали дідового племінника, а через два дні і нашого дідуся. Повезли його в Єгорлик на бідарці його брат Микола і мама. Він пішов до військкомату, а брат з мамою пішли зустрічати бабусю з поїзда, яка їхала з курорту. Коли вона їх побачила — все зрозуміла, що дідуся призвали в армію. Вони попрощалися тут же на вокзалі. Останні дві години, це було їхнє останнє щастя, більше вони не бачилися ніколи. Але бабуся як відчувала, що дідусь знайдеться. Як би вона була рада, що мрія її здійснилася.

Дідусь так і не повернувся з війни. А також його два брати.

А коли скінчилася війна, сказали про це бабусі, вона мало не померла.

Вона, коли отримала похоронку, за ніч стала біла, як молоко.

З листів знали, що дідусь був кулеметником, і що в 43 році він зустрів свого земляка Водопацького, який просив дідуся перейти до нього в частину, але дідусь побоявся що його оголосять дезертиром.

У кожного своя доля, значить, це була його доля. Але так боляче що мої обидва дідусі не повернулися додому з війни.

Цього, Філіпа Давидовича знайшли ви, а Філіп Іович (батько мого батька) загинув в Німеччині в концтаборі, куди потрапив пораненим.

Ми дуже раді, що ще одну людину ви впізнали, бійця, який був з дідусем. Може і його рідні ще живі.

Будемо чекати, коли буде перепоховання, дуже хвилюємося. Ще раз вам величезне спасибі за вашу доброту, за ваші добрі слова і добрі справи. Дай Боже вам усім міцного здоров’я та низький вам уклін від усіх нас. Щастя вашим сім’ям.

З повагою Наталя і моя матуся.

Гейченко Р. Р.

8 травня 2012 року на Чапаєвському меморіалі відбулося урочисте перепоховання старшого сержанта Яіцького Філіпа, його бойового товариша, червоноармійця Шевердаєва Атби та ще дев’ятнадцяти невідомих воїнів Червоної Армії.

Провести їх в останню путь зібралося багато народу.

З далекої ростовської станиці, подолавши нелегкий шлях, приїхали дорогі нашому серцю люди: дочка Філіпа Давидовича Єлизавета Пилипівна і його внуки.

Їм в урочистій обстановці були передані особисті речі воїна: компас, медальйон і вкладиш медальйона.

А встановлені імена знайдених солдатів занесені на пам’ятну дошку Чапаєвського меморіалу і на полотно «Солдатська хустинка».

0 0 голоси
Рейтинг статті